Президент обирається всенародним голосуванням на п’ятирічний термін і є офіційним главою держави. Шостий президент України – Володимир Зеленський. До законодавчої гілки України входить однопалатний парламент на 450 місць та Верховна Рада. Парламент несе головну відповідальність за формування виконавчої влади та Кабінету Міністрів на чолі з Прем’єр-міністром. Однак президент все ще зберігає повноваження щодо висування міністрів закордонних справ та оборони на затвердження парламенту, а також повноваження призначати Генерального прокурора та главу Служби безпеки

У 1999–2001 роках Україна виступала як непостійний член Ради Безпеки ООН. Історично Радянська Україна приєдналася до Організації Об’єднаних Націй у 1945 році, як один із первинних членів після Західного компромісу із Радянським Союзом, що запосив місця для всіх 15 своїх союзних республік. Україна послідовно підтримує мирні, переговорні розв’язання суперечок. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному вирішенню конфлікту в пострадянській державі Грузії. Україна також зробила вагомий внесок у миротворчі операції ООН з 1992 року.

У січні 2016 року Україна приєдналася до глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (зеленої) з ЄС (синій), визначеною Угодою про асоціацію Україна – Європейський Союз, відкриваючи їй шлях до європейської інтеграції.

В даний час Україна вважає євроатлантичну інтеграцію своєю основною зовнішньополітичною метою, але на практиці вона завжди врівноважувала відносини з Європейським Союзом та США, міцно зв’язуючись з Росією. Угода Європейського Союзу про партнерство та співробітництво (УПС) з Україною набула чинності 1 березня 1998 року. Європейський Союз (ЄС) спонукав Україну до повного виконання Угоди про УПС до того, як розпочнуться дискусії щодо угоди про асоціацію, випущеної на саміті ЄС у грудні 1999 у м. Гельсінкі, що визнає багаторічні прагнення України, але не обговорює асоціації. 31 січня 1992 р. Україна приєдналася до тодішньої Конференції з питань безпеки та співробітництва в Європі (нині Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)), а 10 березня 1992 р. стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва. Відносини Україна – НАТО тісні, країна заявила про зацікавленість у можливому членстві. Це було знято з урядової зовнішньополітичної програми після обрання на пост Президента України Віктора Януковича в 2010 році. Але, після лютого 2014 року, відсторонення Януковича та (відмова Росії) після російського військового втручання в Україну, країна відновила прагнення до членства в НАТО. Україна є найактивнішим членом Партнерства заради миру (ПЗМ). Усі основні політичні партії в Україні підтримують повну можливу інтеграцію до Європейського Союзу. Очікувалося, що Угода про асоціацію з ЄС буде підписана та введена в дію до кінця 2011 року, але процес був призупинений до 2012 року через політичні події того часу. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом була підписана у 2014 році.

Україна давно була в тісних стосунках з усіма своїми сусідами, але відносини між Росією та Україною стали складними у 2014 році через анексію Криму, енергетичну залежність та платіжні спори. Також є напруженість щодо Польщі та Угорщини.

Глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі (DCFTA), яка набула чинності в січні 2016 року після ратифікації Угоди між Україною та Європейським Союзом, офіційно інтегрує Україну в Єдиний європейський ринок та Європейський економічний простір. Україна отримує подальшу підтримку та допомогу для своїх прагнень до вступу до ЄС від Міжнародного фонду «Вишеград» в Вишеградську групу, до складу якої входять члени Євросоюзу Центральної Європи, Чехія, Польща, Угорщина та Словаччина.

Витіснення Януковича спонукало Володимира Путіна розпочати підготовку до анексії Криму 23 лютого 2014 р. Використовуючи російську військово-морську базу в Севастополі як прикриття, Путін наказав російським військам та розвідникам роззброїти українські сили та взяти під контроль Крим. Після вступу військ до Криму 16 березня 2014 року відбувся суперечливий референдум, і офіційним результатом було те, що 97 відсотків бажають приєднатися до Росії. 18 березня 2014 року Росія та самопроголошена Республіка Крим підписали договір про приєднання Республіки Крим та Севастополя до Російської Федерації. Генеральна Асамблея ООН у відповідь прийняла резолюцію 68/262 про те, що референдум був недійсним та підтримував територіальну цілісність України.

Окремо в Донецькій та Луганській областях озброєні чоловіки, що оголосили себе місцевою поліцією, підтримували проросійських протестувальників, захопили урядові будівлі, поліцію та спеціальні поліцейські відділення в кількох містах та провели непризнані статусні референдуми. Повстання очолили російські емісари Ігор Гіркін та Олександр Бородай, а також бойовики з Росії, такі як Арсеній Павлов.

Переговори в Женеві між ЄС, Росією, Україною та США дали спільну дипломатичну заяву, названу Женевським пактом 2014 року, в якій сторони вимагали, щоб усі незаконні ополчення склали зброю та звільнили захоплені урядові будівлі, а також встановили політичний діалог, який може призвести до більшої автономії для регіонів України. Коли Петро Порошенко переміг на виборах президента, які відбулися 25 травня 2014 року, він пообіцяв продовжити військові дії українськими урядовими силами для припинення збройної повстання. У військовій кампанії загинуло понад 9 000 людей.

У серпні 2014 року двостороння комісія провідних науковців із США та Росії оприлюднила Порядок денний Боїсто із зазначенням плану в 24 кроки щодо вирішення кризи в Україні. Порядок денний Боїсто, котрий був організований в п’ять імперативних категорій для подолання кризи, що потребують стабілізації, визначеної як: (1) Елементи стійкого, перевіреного припинення вогню; (2) Економічні відносини; (3) Соціальні та культурні питання; (4) Крим; та (5) Міжнародний статус України. Наприкінці 2014 року Україна ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яку Порошенко назвав «першим, але найрішучішим кроком» України до членства в ЄС. Порошенко також встановив 2020 рік як ціль для подання заявки на членство в ЄС.

4 березня 2015 року СММ ОБСЄ проводила моніторинг руху важкої зброї на сході України.

У лютому 2015 року, після саміту, який проходив у Білорусі, Порошенко домовився про припинення вогню з сепаратистськими військами. Сюди входили такі умови, як виведення важкої зброї з лінії фронту та децентралізація регіонів повстанців до кінця 2015 року. Також вона включала такі умови, як український контроль кордону з Росією у 2015 році та виведення всіх іноземних військ з української території . Припинення вогню розпочалося опівночі 15 лютого 2015 року. Учасники цього режиму припинення вогню також погодилися відвідувати регулярні засідання для забезпечення дотримання цієї угоди.

1 січня 2016 року Україна приєдналася до поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом [12], яка спрямована на модернізацію та розвиток економіки, управління та верховенства права України до стандартів ЄС та поступово збільшує інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС. Тоді 11 травня 2017 року Європейський Союз схвалив безвізові поїздки для громадян України: це набирало чинності з 11 червня, дозволяючи українцям подорожувати до Шенгенської зони з метою туризму, сімейних візитів та ділових причин, при цьому єдиний необхідний документ був дійсний біометричний паспорт.

Система українських підрозділів відображає статус країни як унітарної держави (про що йдеться в конституції країни) з єдиними правовими та адміністративними режимами для кожної одиниці.
У тому числі Севастополь та Автономна Республіка Крим, які були анексовані Російською Федерацією у 2014 році, Україна складається з 27 регіонів: двадцять чотири області (провінції), одна автономна республіка (Автономна Республіка Крим) та два міста спеціального статусу – Київ, столиця та Севастополь. 24 області та АР Крим поділяються на 490 районів (районів) та міських муніципалітетів обласного значення, або адміністративних одиниць другого рівня. Середня площа українського району – 1 200 квадратних кілометрів (460 квадратних миль); середнє населення району – 52 000 осіб.
Населені місця в Україні розділені на дві категорії: міські та сільські. Міські населені пункти розділені далі на міста та селища міського типу (радянський адміністративний вимисел), а сільські населені пункти складаються з сіл та селищ (загальновживаний термін). Усі міста мають певний ступінь самоврядування залежно від їх значущості, таких як національне значення (як у випадку Києва та Севастополя), регіональне значення (у межах кожної обласної чи автономної республіки) або районне значення (усі інші міста). Значення міста залежить від кількох факторів, таких як його населення, соціально-економічне та історичне значення, інфраструктура та інші.

 
Volyn

 
Rivne

 
Zhytomyr

 
Kiev

 
Khmeln-
ytsky

 
Ternopil

 
Ivano-
Frankivsk

 
Zakarpattia

 
Chernivtsi

 
Vinnytsia

 
Cherkasy

 
Kirovohrad

 
Mykolaiv

 
Poltava

 
Chernihiv

 
Sumy

 
Kharkiv

 
Dnipropetrovsk

 
Odessa

 
Kherson

 
Zaporizhia

 
Donetsk

 
Crimea

 
Luhansk

Kiev

Sevastopol

 
Lviv

•

•

Загалом в Україні 457 міст, з них 176 – обласні, 279 менших міст районного класу та два міста зі спеціальним правовим статусом. За ними йдуть 886 селищ міського типу та 28 552 села.

За даними Українського перепису населення 2001 року, українці становлять 77,8% населення. До інших значних етнічних груп належать росіяни (17,3%), білоруси (0,6%), молдавани (0,5%), кримські татари (0,5%), болгари (0,4%), угорці (0,3%), румуни (0,3%), поляки ( 0,3%), євреї (0,3%), вірмени (0,2%), греки (0,2%) і татари (0,2%). [1] Також підраховано, що в Україні налічується близько 50 000 етнічних корейців (0,12%), які належать до коріосарамської групи. Їх кількість може сягати 100 000, оскільки багато етнічних корейців були асимільовані до більшості населення.

Історія української літератури починається з 11 століття, після християнізації Київської Русі. Писання того часу переважно були богослужбовими і були написані старослов’янською мовою. Історичні розповіді про той час називали літописами, найбільш значущим з яких був Первинний літопис. Літературна активність зіткнулася з раптовим занепадом під час монгольської навали на Русь.

Українська література знову почала розвиватися в XIV столітті і значно розвинулася в XVI столітті із впровадженням друку та з початком козацької доби під російським та польським пануванням. Козаки створили самостійне товариство та популяризували новий вид епічних віршів, що ознаменували високу точку української усної літератури. Потім ці досягнення були встановлені ще в XVII – початку XVIII століть, коли публікація українською мовою була незаконна та заборонена. Тим не менш, наприкінці XVIII століття сучасна українська література остаточно виникла.

ХІХ століття започаткувало просторічний період в Україні під керівництвом твору Івана Котляревського Енеїда – першої публікації, написаної сучасною українською мовою. До 1830-х років почав розвиватися український романтизм, і з’явився найвідоміший культурний діяч нації, художник-поет-романтик Тарас Шевченко. Там, де Іван Котляревський вважається батьком літератури в українському просторіччі; Шевченко – батько національного відродження.

Тоді, у 1863 р., використання української мови в друку було фактично заборонено Російською імперією [62]. Це сильно зменшило літературну діяльність у цій місцевості, і українські письменники були змушені або публікувати свої твори російською мовою, або випускати їх у контрольованій Австрією Галичині. Заборону ніколи не було скасовано офіційно, але вона застаріла після революції та приходу більшовиків до влади.

Українська література продовжувала процвітати ще в радянські роки, коли затверджувалися майже всі літературні напрями (найважливішими літературними діячами того часу були Микола Хвильовий, Валеріан Підмогильний, Микола Куліш, Михайло Семенко та деякі інші). Ця політика зіткнулася зі стрімким занепадом у 1930-х роках, коли НКВС як частина Великої чистки вбивали видатних представників, а також багатьох інших. Загалом близько 223 письменників були репресовані тим, що було відоме як Страчений в епохі Відродження. Ці репресії були частиною реалізованої Сталіном політики соціалістичного реалізму. Вчення не обов’язково пригнічувало вживання української мови, але вимагало від письменників дотримуватися певного стилю у своїх творах.

У пост-сталінські часи літературна діяльність продовжувала дещо обмежуватися при комуністичній партії. Найвідомішими діячами української післявоєнної радянської літератури були Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Борис Олійник (поет), Іван Драч, Олесь Гончар, Василь Стус, Василь Симоненко.

Літературна свобода зросла наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, поряд із занепадом і розпадом СРСР та відновленням незалежності України в 1991 році.